Межі та різниця відповідальності найманого працівника і виконавця робіт/послуг

МЕЖІ ТА РІЗНИЦЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

НАЙМАНОГО ПРАЦІВНИКА І ВИКОНАВЦЯ РОБІТ / ПОСЛУГ

  Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган  чи фізична особа зобов’язується  виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

  Згідно із частиною першою статті 24 цього кодексу трудовий договір укладається, як правило,в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору  про роботу в районах з особливими природними географічними й геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я; 3) при укладені контракту;4) у випадках, коли працівник наполягає на укладені трудового договору в письмовій формі; 5)  при укладені трудового договору з неповнолітнім ( стаття 187 цього кодексу); 6) при укладені трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

   Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох, або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справ та обов’язків, а частиною 1 статті 901 цього кодексу передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона

( виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони ( замовника) , надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

   Взаємовідносини фізичної особи й роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно – правового договору. При цьому сторони цивільно – правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.

    В аналізі вказаних норм КЗпП України та Цивільного кодексу України слідує, що основною ознакою, що відрізняє цивільно – правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно – правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу й виконує її на власний ризик.

   За трудовим договором працівника приймають на роботу ( посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи ( певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації  тощо.

   У свою чергу,за цивільно – правовим договором оплачується не процес праці, а результати роботи, котрі визначають після закінчення роботи й оформляються актами здавання – приймання виконання робіт ( наданих послуг), на підставі яких проводиться їх оплата.

   Виконавець за цивільно – правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча й може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи ( організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Заступник керівника апарату суду                                   О.А. Жванюк