Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, органів законодавчої, виконавчої та судової влади.
Пленум Верховного Суду України в п.п.1.3 постанови №7 «Про посилення судового захисту прав і свобод людини та громадянина» від 30 травня 1997 року, звернув увагу судів на те, що їх діяльність повинна бути направлена на захист прав і свобод людини та забезпечення рівності громадян перед законом і судом.
Стаття 6 Конституції України визначає, що суди є органами судової влади, яка діє незалежно від законодавчої та виконавчої влади.
Таким чином, повноваження суду щодо застосування матеріального та процесуального права носять владний характер.
Згідно з ч.1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами і посадовцями не допускається.
Задля забезпечення прав людини як найвищих цінностей, що унормовані Основним Законом України, законодавцями було запроваджено новий КПК, на який було покладено величезні очікування щодо збільшення кількості виправдувальних вироків, яка для української системи була традиційно невеликою та, який 20 листопада 2012 року набув чинності.
В силу ст.. 2 КПК було визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Як вказав Пленум Верховного Суду, на суди покладається вся повнота відповідальності за правильне постановлення рішень у кримінальних справах. При розгляді кримінальних справ має суворо додержуватись закріплений у ч.1 ст.62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості.
Разом з цим, у ст..369 КПК України, визначено, що судове рішення, у якому вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку, який відповідно до вимог ст. 371 КПК України суд ухвалює іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 29.06.1990 року із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України №3 від 04.06.1993 та №12 від 03.12.1997 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» вказано, що «вирок, постановлений ім’ям України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення необхідно підходити з винятковою відповідальністю, неухильно дотримуючись вимог відповідних статей КПК».
Таким чином, постановлений з дотриманням закону, на основі ретельного вивчення доказів, за внутрішнім переконанням судді, судовий вирок, що підсумовує розгляд кримінального провадження в суді, складає найважливішу частину судового провадження.
Перш за все вирок суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, про це зазначено в ст..370 КПК.
3аконність вироку – це його абсолютна відповідність вимогам кримінального і кримінального процесуального законів. Законним може бути визнаний тільки той вирок, який містить рішення, що відповідають всім вимогам Загальної і Особливої частин кримінального кодексу і інших кримінальних законів.
Обґрунтованість вироку — це відповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, фактам, що мали місце насправді.
Поняття законності та обґрунтованості досить доступно та зрозуміло було наведено у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 9 липня 1982 року, де вказано, що «рішення є законним, якщо воно винесене в строгій відповідності з тими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню у справі, і при точному дотриманні норм процесуального права. У рішенні повинні бути вказані норми матеріального і процесуального права, якими керувався суд при розгляді справи. Рішення є обґрунтованим, якщо в ньому викладені всі обставини, що мають істотне значення для справи, всесторонньо та повно з’ясовані в судовому засіданні і наведені докази на підтвердження висновків про встановлені обставини справи».
Якщо законність – це властивість, що виражає відповідність висновків суду, що містяться у вироку, вимогам закону, то обґрунтованість є співвідношення висновків суду до доказів, досліджених під час судового розгляду і встановлених на їх основі фактах об’єктивної дійсності, виходячи з яких робиться висновок про наявність або відсутність обставин, що входять в предмет доказування у кримінальній справі. Вирок визнається обґрунтованим, якщо фактичні обставини встановлені дослідженою в судовому розгляді сукупністю доказів, отриманих з передбачених законом джерел, а висновки, що містяться в ньому, логічно несуперечливі й витікають з даної сукупності доказів і фактичних обставин.
Цінною є думка науковця Ю.М. Грошевого, який вказав, що «для визнання вироку законним і обґрунтованим необхідно, щоб мотивування, що наводиться в ньому, було послідовним і не містило внутрішніх суперечностей, щоб думки, викладені у вироку, з усіх питань, що вирішуються в ньому, повністю відповідали б матеріалам кримінальної справи і витікали б з них (логічні мотиви). Логічні помилки, суперечності між даними судового слідства і фактами, які суд визнав у вироку встановленими, між мотивуванням і резолютивною частиною вироку роблять це мотивування порочним і позбавляють вирок сили акта... правосуддя».
Статтею 373 КПК України, законодавцем було визначено види вироків, згідно якої виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:
1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;
2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;
3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу, зокрема:
1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Відтак виправдувальний вирок є актом державної влади, що реабілітує громадянина. Суд від імені держави проголошує його невинність, відновлює його честь, добре ім’я, статус повноправності.
Розглянемо тепер на практиці Липовецького районного суду Вінницької області дотримання норм чинного законодавства, що регулює порядок ухвалення виправдувальних вироків у кримінальних провадженнях, розгляд по яких здійснювався за правилами КПК України в редакції 2012 року.
Статистичні дані.
Як слідує із статистичних даних, що наведені у Звіті Липовецького районного суду про розгляд матеріалів кримінального провадження за 2012 рік відповідно до Форми №1-1, на розгляд Липовецького районного суду Вінницької області в 2012 році за період набрання чинності новим КПК України надійшло 3 кримінальних провадження з обвинувальними актами, стосовно 3 осіб, з яких 1 кримінальне провадження стосовно 1 особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України розглянуто судом у звітному періоді з постановленням обвинувального вироку 19.12.2012 року, який набрав законної сили. Решта 2 кримінальних провадження склали залишок нерозглянутих кримінальних проваджень станом на 01.01.2013 року.
Що ж стосується кримінальних проваджень, що перебували на розгляді Липовецького районного суду Вінницької області у 2013 році, то варто звернути увагу на такі вартісні показники, що наведені в аналогічному Звіті за 2013 рік відповідно до Форми №1-1.
Усього в провадженні суду в 2013 році перебувало 127 кримінальних проваджень, які надійшли до суду з обвинувальними актами, з них: 2 кримінальних провадження стосовно 2 осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, що передбачені ст..185 КК України склали залишок на початок 01.01.2013 року; 125 кримінальних проваджень надійшло у звітному періоді.
З наведеної кількості кримінальних проваджень розглянуто судом 105 кримінальних проваджень стосовно 112 осіб, з яких:
- у 84 кримінальних провадження закінчено провадження з постановленням вироків стосовно 98 осіб, з яких у 24 із затвердженням угод;
- 14 кримінальних проваджень стосовно 14 осіб закрито із звільненням осіб від кримінальної відповідальності.
22 кримінальних провадження стосовно 22 осіб склали залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду.
Із проведеного аналізу закінчених провадженнями кримінальних проваджень, які надійшли до суду в 2013 році з обвинувальними актами, було встановлено, що за вказаний період Липовецьким районним судом Вінницької області не постановлено жодного виправдувального вироку, проте у 78 кримінальних провадженнях стосовно 91 особи було ухвалено обвинувальні вироки, які набрали законної сили станом на 01.01.2014 року, а 6 вироків на зазначену дату стосовно 7 осіб не набули законної сили.
Що ж стосується відомостей про кількість вироків за КПК України 2012 року, що набрали законної сили конкретно по кількості кримінальних проваджень, по особах, по пред’явлених обвинуваченнях, по окремих статтях обвинувачення, то такі вартісні показники наведено у таблиці №1, що наведена нижче:
№з/п Стаття КК України по якій особі було пред’явлено обвинувачення Кількість кримінальних проваджень Кількість осіб Кількість виправдувальних вироків
1 121 ч.1 2 2 0
2 121 ч.2 1 1 0
3 125 ч.1 7 7 0
4 125 ч.2 1 1 0
5 185 ч.1 10 10 0
6 185 ч.2 10 10 0
7 185 ч.3 20 32 0
8 186 ч.2 1 1 0
9 190 ч.2 3 3 0
10 213 ч.1 1 1 0
11 263 ч.1 2 2 0
12 286 ч.1 1 1 0
13 289 ч.1 1 1 0
14 289 ч.2 1 2 0
15 286 ч.2 1 1 0
16 309 ч.1 6 6 0
17 309 ч.2 2 2 0
18 310 ч.1 3 3 0
19 389 ч.1 1 1 0
20 395 4 4 0
21 Всього 78 91 0
Узагальнюючи вищесказане, варто акцентувати увагу на тому, що надати відповіді на питання, які поставлені в запропонованій програмі апеляційного суду щодо проведення узагальнення судової практики постановлення виправдувальних вироків за Кримінальним процесуальним кодексом України в редакції 2012 року та надати копії відповідних процесуальних документів як суду першої інстанції так і вищих інстанцій, Липовецьким районним судом Вінницької області не представляється за можливе за відсутності закінчених кримінальних проваджень, які надійшли до суду з обвинувальними актами в період з 20.11.2012 року по 31.12.2013 року та, у яких було ухвалено виправдувальні вироки, що набрали законної сили і могли бути предметом перегляду вищими інстанціями.
Таким чином, слід дійти висновку, що покладені на новий КПК очікування щодо збільшення кількості виправдувальних вироків, яка для української системи була традиційно невеликою, за таких короткий час дії нормативно правового акта - ще не виправдались.
Голова суду Д.Т. Кривенко
_03_03.png)
