УЗАГАЛЬНЕННЯ судової практики розгляду Липовецьким районним судом Вінницької області справ про адміністративні корупційні правопорушення та деякі злочини, передбачені розділом ХVІІ Кримінального кодексу України «Злочини у сфері службової діяльності та про

- зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб);

- перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (тобто умисне вчинення службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми дій, які явно виходять за межі наданих повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб);

- зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (зловживання своїми повноваженнями аудитором, нотаріусом, оцінювачем, іншою особою, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час виконання цих функцій), з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб);

- незаконне збагачення (одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак хабарництва, іншими словами - набуття коштів або майна без законних підстав, коли особа не може пояснити джерела походження таких коштів чи майна);

- комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (пропозиція, надання або передача службовій особі юридичної особи приватного права незалежно від організаційно - правової форми неправомірної вигоди за вчинення дій чи бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто надає чи передає таку вигоду, або в інтересах третіх осіб);

- підкуп особи, яка надає публічні послуги (пропозиція, надання, передача аудитору, нотаріусу, оцінювачу, іншій особі, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час виконання цих функцій), неправомірної вигоди за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах особи, яка пропонує, надає чи передає таку вигоду, або в інтересах третіх осіб).

Законом внесено ряд змін в редакцію деяких розділів та статей Кримінального кодексу України, якими посилюється відповідальність за скоєння злочинів у сфері корупції, уточнюються деякі склади злочину. Зокрема, розділ XVII Особливої частини викладено в новій редакції - ”Розділ XVII Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг”.

Встановлено кримінальну відповідальність за нові злочини, пов’язані із корупцією та можливість звільнення від кримінальної відповідальності:

- пропозиція або давання хабара; Особа, яка пропонувала чи дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу.

- незаконне збагачення (одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі (або у великих розмірах, в особливо великих розмірах) або передача нею такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак хабарництва);

- зловживання впливом (так зване ”комерційне посередництво”. Охоплює ситуації, коли особа за винагороду впливає на прийняття рішення суб’єктом корупційного злочину).

Закон визначив поняття зловживання впливом через декілька кваліфікаційних ознак, а саме:

- пропозиція або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави;

- одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозиція здійснити вплив за надання такої вигоди;

- одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди.

  З початку 2013 року Верховною Радою України прийнято ще низку важливих законів щодо удосконалення системи запобігання і протидії корупції: ухвалено пакет антикорупційних законів, якими переглянуто превентивні антикорупційні механізми та процедуру конфіскації, у відповідності до міжнародних стандартів, врегульовано питання відповідальності за корупційні правопорушення та запроваджено відповідальність юридичних осіб за вчинені в їх інтересах або від їх імені корупційні злочини.

Вказаними Законами окреслено коло найважливіших змін: щодо удосконалення понятійного апарату; зміни кола суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення; скорочення переліку спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції; конкретизації антикорупційних обмежень; удосконалення механізму проведення спеціальної перевірки; удосконалення системи фінансового контролю; удосконалення системи запобігання та врегулювання конфлікту інтересів; запровадження антикорупційної експертизи нормативно-правових актів, розмежування повноважень з проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів; розширення гарантій захисту осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції; уніфікації положень про звільнення осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення.

Як відомо, упродовж квітня – травня 2013 року Верховною Радою України прийнято такі пакети антикорупційних законів:

- «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» від 18 квітня 2013 року (набрав чинності 18 травня 2013 року);

- «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики» від 14 травня 2013 року (набрав чинності 9 червня 2013 року);

- «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» від 18 квітня 2013 року (набирає чинності з 15 грудня 2013 року);

- «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб)» від 23 травня 2013 року (набирає чинності з 1 вересня 2014 року).

З підписанням Президентом України 18 червня 2013 року останнього із згаданих Законів по суті завершився черговий етап реформування системи запобігання і протидії корупції, зазнали суттєвих змін такі нормативні правові акти як Кримінальний кодекс України та КУпАП, якими ще більш посилено відповідальність за корупційні правопорушення та проступки.

Розглянемо на практиці Липовецького районного суду Вінницької області як вказані зміни законодавства застосовуються при розгляді справ по яких проводиться узагальнення судової практики.

                                                  Статистичні дані.

Аналіз статистичних даних по Липовецькому районному суду наведений у Звіті судів першої інстанції про розгляд справ у порядку кримінального судочинства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року Форма №1 засвідчив, що впродовж  2013 року на розгляд Липовецького районного суду Вінницької області надійшло 27 кримінальних справ, з яких лише 10 у  звітному періоді, стосовно 33 осіб, з яких залишок нерозглянутих склав 3 справи відносно 3 осіб, а 24 справи відносно 30 осіб розглянуто, з них:

- 10 із постановленням вироку;

- 8 із закриттям провадження у справі;

- 6 повернуто на додаткове (досудове) розслідування.

Відповідно до Форми №1-1 кількість кримінальних проваджень з обвинувальними актами, які надійшли у 2013 році становить 123 провадження, з яких у звітному періоді надійшли 121 провадження, у яких 105 закінчено розгляд, 18 кримінальних проваджень склали залишок нерозглянутих.

Справи про злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг за Формою №1 склали в кількості 3 справи відносно 3 осіб, що від загальної кількості справ, які надійшли на розгляд суду у продовж 2013 року становили 11%. Зокрема це справи які обліковані у звіті за наступними рядками:

- 2 справи  щодо зловживання владою та службовим становищем (ст..364 КК);

- 1 справа про одержання хабара (ст..368 КК).

Станом на 31.12.2013 року – проведення вказаного узагальнення судової практики, 1 кримінальна справа стосовно 1 особи залишається не закінченою, закінчено провадження у 2 справах стосовно 2 осіб, що становить 8,3 % від усієї кількості закінчених провадженням справ, у тому числі одна кримінальна справа з категорії по якій проводиться узагальнення:

- Кримінальна справа №136/1113/13-к про обвинувачення  Кобзаря Миколи Івановича у вчиненні злочину, передбаченого  ч. 3 ст. 368-4  КК України.

 

Згідно Форми №1-1 на розгляд суду за період, що узагальнюється надійшло 2 кримінальних провадження стосовно 2 осіб, що від загальної кількості кримінальних проваджень, які надійшли на розгляд суду у продовж 2013 року становить 1,65%. Зокрема це справи які обліковані у звіті за наступними рядками:

- службова недбалість 1 кримінальне провадження (ст..367 КК України); 

- 1 кримінальне провадження, що обліковане за статтею як одержання хабара (ст..368 КК України).

Станом на 31.12.2013 року – проведення вказаного узагальнення судової практики, 1 кримінальне провадження стосовно 1 особи залишається не закінченим, закінчено провадження по 1 кримінальному провадження стосовно 1 особи, що становить 0,97 % від усієї кількості закінчених провадженням кримінальних проваджень, у тому числі одне кримінальне провадження з категорії по якій проводиться узагальнення, яке наведемо нижче:

- Кримінальне провадження, що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42013010000000106  від 23 жовтня  2013 року по обвинуваченню Тисячного Василя Миколайовича, у вчиненні кримінальних  правопорушень , передбачених ч. 1 ст. 190,  ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 368,  ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 369  КК України.

Зупинімо детальніше увагу на вищевказаних кримінальних провадженнях (справах).

Так, кримінальна справа №136/1113/13-к про обвинувачення  Кобзаря Миколи Івановича у вчиненні злочину, передбаченого  ч. 3 ст. 368-4  КК України надійшла на розгляд Липовецького районного суду 04.06.2013 року із Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ після перегляду в касаційному порядку вироку ухваленого у ній під головуванням судді Мочульської Л.Т., оскільки колегія суддів суду вищої інстанції дійшла висновку, що апеляція прокурора Вінницької області підлягає до задоволення, з огляду на таке. Під час розгляду кримінальної справи про обвинувачення обвинувачення  Кобзаря Миколи Івановича у вчиненні злочину, передбаченого  ч. 3 ст. 368-4  КК України, за правилами КПК України в редакції 1963 року, суд першої інстанції, встановивши, що Кобзар М.І. вчинив злочин передбачений ч.3 ст.368-4 КК України, призначив йому основне покарання у виді позбавлення волі, яке на час постановлення вироку не було передбачено санкцією вказаної статті. Згідно ст..5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що пом’якшує її або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотню дію у часі. Оскільки на час постановлення вироку нова редакція санкції ч.3 ст.368-4 КК України передбачала покарання тільки у виді штрафу, незаконність вироку є очевидною, а відтак вирок було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

При новому розгляді вищевказаної кримінальної справи, судом першої інстанції під головуванням судді Кривенка Д.Т. було прийнято постанову 19.07.2013 року, якою Кобзара Миколу Івановича було звільнено  від кримінальної відповідальності, кримінальну справу відносно Кобзара Миколу Івановича  за ст.. 368 - 4 ч. 3 КК України - закрито.

Судове рішення було мотивоване тим, що вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 02.02.2012 року Кобзара Миколу Івановича було засуджено за вчинення злочину передбаченого ч.3 ст.368-4 КК, в якому він обвинувачувався та призначено йому було покарання у виді   2  (двох) років позбавлення волі, з позбавленням права  обіймати посади, пов'язані з наданням публічних послуг строком на 1 (один)  рік. На підставі ст.75 КК України Кобзара Миколу Івановича звільнено від призначеного  основного покарання, якщо він протягом  іспитового строку тривалістю в  1 (один) рік не вчинить нового злочину  та виконає покладені на   нього, відповідно до ст.76 КК України , наступні обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи.  Додаткове покарання підлягало реальному виконанню. В період іспитового строку Кобзар М.І. до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, нового злочину не вчинив, обов'язки покладені на нього вироком суду виконав повністю, по місцю проживання характеризувався позитивно, а тому його ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 18.02.2013 року (справа № 136/268/13-к) було звільнено від призначеного йому покарання вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 02.02.2012 року. Вказана ухвала ніким не оскаржувалась, а відтак набула законної сили. Ухвалою Колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.05.2013 року вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 02.02.2012 року скасовано справу направлено на новий судовий розгляд.  Згідно ст. 12 КК України злочин вчинений Кобзарем М.І. є злочином середньої тяжкості. Згідно ст. 48 КК України особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Ураховуючи те, що Кобзар М.І. раніше злочину не вчиняв, з моменту вчинення злочину підсудним Кобзарем М.І. пройшов значний проміжок часу, а саме 1 рік 10 місяців, протягом яких він нового злочину не вчинив, до адміністративної відповідальності не притягувався, знаходячись на обліку в Липовецькому міжрайонному відділі кримінально - виконавчої інспекції Липовецького міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції порушень не допускав, з 03.06.2013 року працюючи інженером сектора технічного адміністрування Вінницької регіональної філії Центра ДЗК, згідно характеристики від 08.07.2013 року № 4-5/24 зарекомендував себе з позитивної сторони, дисциплінований, відповідальний та ініціативний, вимогливий до себе, уважний та ввічливий до колег по роботі, постійно працює над підвищенням своїх професійних навиків, користується повагою в колективі, має доброзичливий, стриманий та врівноважений характер, крім цього, в судовому засіданні звернувся до суду із клопотанням про закриття відносно нього кримінальної справи та звільнення його від кримінальної відповідальності, тому суд  дійшов до висновку, що особа підсудного Кобзара М.І. на час розгляду справи втратила суспільну небезпеку, а тому його слід звільнити від кримінальної відповідальності. При цьому суд враховував, що підсудним Кобзарем М.І. було реально відбуте покарання у вигляді позбавленням права  обіймати посади, пов'язані з наданням публічних послуг строком на 1 (один)  рік за вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 02.02.2012 року, а згідно ч. 1 ст. 19 КПК України (2012 року) ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили.

Зазначена постанова суду була предметом перегляду апеляційною інстанцією, за результатами розгляду якої апеляцію прокурора було залишено без задоволення, а постанову Липовецького районного суду  залишено без змін, так як суд другої інстанції дійшов висновку, що обстановка навколо Кобзаря М.І. змінилась таким чином, що унеможливлює вчинення аналогічного злочину, через, що висновки суду про можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки колегія суддів вважала обґрунтованими.

Касаційною інстанцією судове рішення ухвалене у даній кримінальній справі не переглядалось.

Що ж стосується Кримінального провадження по обвинуваченню Тисячного Василя Миколайовича, у вчиненні кримінальних  правопорушень , передбачених ч. 1 ст. 190,  ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 368,  ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 369  КК України, то варто  акцентувати увагу на особливостях цього кримінального провадження з огляду на наступне.

Вказане кримінальне провадження надійшло на розгляд Липовецького районного суду Вінницької області 23.10.2013 року, по підсудності в межах територіальної юрисдикції якого проводилось досудове розслідування кримінального провадження з прокуратури Вінницької області, яка й підтримувала державне обвинувачення. 

Відповідно до ухвали від 28.10.2013 року вказане кримінальне провадження було призначене до підготовчого судового засідання, за результатами розгляду якого 12.11.2013 року кримінальне провадження було призначене до судового розгляду на 21.11.2013 року, оскільки підстав для прийняття рішень передбачених ч.3 ст.314 КПК України в редакції 2012 року на підставі якого здійснювався розгляд справи, - не було встановлено.

Слід  констатувати, що строки визначені нормами КПК України щодо призначення справи до підготовчого судового засідання та судового розгляду кримінального провадження було дотримано у чіткій відповідності із законом.

За наслідками  розгляду вказаного кримінального провадження судом було ухвалено обвинувальний вирок 05.12.2013 року, відповідно до якого Тисячного Василя Миколайовича було   визнано винуватим у вчиненні  кримінальних правопорушень, передбачених ч.1  ст. 190, ч.1  ст. 364 , ч.2  ст. , ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.2 ст.369     КК України на підставі ст. 70 КК України йому призначено остаточне покарання за  сукупністю злочинів шляхом поглинення  менш суворого покарання більш суворим  у виді 1(одного) року 6 (шести) місяців  виправних  робіт за місцем роботи з   відрахуванням в доход держави 15% заробітку з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з  виконанням організаційно - розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків в  установах  та закладах Міністерства охорони здоров’я  строком на 2 (два) роки зі штрафом в сумі  8500 грн., що становить 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; стягнуто з обвинуваченого  Тисячного В.М.    на відшкодування судових втрат за проведення експертизи залученими стороною обвинувачення експертами спеціалізованої державної установи  2397,3    грн.  в доход держави, скасовано накладений ухвалами Липовецького районного суду від 18.09. та 25.09.2013 року арешт майна,   а саме: грошових коштів в сумі 3200 доларів США в кількості 32 купюри, грошової купюри номіналом 50 гривень, медичної документації на ім‘я Мигуна Володимира Андрійовича; майна Тисячного В.М.: грошових коштів в сумі 331 грн 10 коп, грошових коштів в сумі 3877 грн., 800 доларів США, 25  євро, двох банківських пластикових карток №5168 7572 1936 3548 та № 5168 7572 2316 3256, а також грошових коштів в сумі 250 грн.

Вказаний вирок суду не набрав законної сили.

1. Обґрунтовування правової кваліфікації злочинів, передбачених Розділом ХVІІ Кримінального кодексу України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг».

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ці положення Конституції поширюються на всіх службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої, судової гілок влади чи юридичної особи приватного права, виконують свої службові обов’язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах і організаціях. Виконання службовими особами  своїх функцій на підставі, в межах і в порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну діяльність державного і громадського апарату, а також апарату юридичної особи приватного права, апарату управління підприємств, установ і організацій.

У Розділі XVII Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, встановлена кримінальна відповідальність за діяння, суспільна небезпечність яких полягає у заподіянні шкоди відносинам, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апарату, а також апарату юридичної особи приватного права, апарату управління підприємств, установ, організацій. Як вже склалось, це злочини у сфері службової діяльності (службові злочини), оскільки кожне з цих діянь посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову та професійну діяльність в державному чи громадському апараті, а також апараті юридичної особи приватного права, апараті управління окремих підприємств, установ та організацій незалежно від їх галузевої та відомчої належності, сфери діяльності, обсягу повноважень чи форми власності.

  При кваліфікації злочинів у сфері службової діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, слід, по-перше, з'ясувати поняття самого злочину  в сфері службової діяльності, а по-друге, - поняття службової особи.

Загальновідомим є те, що кожен склад злочину складається з певної кількості елементів, а злочинне діяння містить в собі характерні для нього ознаки.

Службова особа, як суб'єкт відповідних злочинів є одним із елементів системи ознак поняття злочину та складу злочину. Тому ознаки, які ха¬рактеризують службову особу, як суб'єкта злочину, взаємодіють з іншими ознаками злочину, закріпленими в диспозиціях ста¬тей Особливої частини.

Відповідно до примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України, службовими особами у статтях 364, 365, 368, 368-2, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом. 

Службовими особами визнаються посадові особи іноземних держав, з іншого боку в практиці Липовецького районного суду кримінальних справ з іноземним елементом не зустрічались.

Поняття злочину в сфері службової діяльності, його зміст і сутність чинний карний закон нерозривно пов'язує з поняттям службової особи, без наявності яко¬го незалежно від змісту об'єктивної сторони й інших еле¬ментів складу злочину та їхніх ознак неможливо  вести мо¬ву про злочин у сфері службової діяльності. Виключен¬ням з цього загального положення є ст. 369 Кримінального кодексу (даван¬ня хабара). До елементів структури службового злочину належить також та система, в якій діє службова особа. «При здійсненні злочину використовується (чи врахо¬вується) організаційна структура, технологічна структу¬ра, документообіг, сукупність порушень норм, які виз¬начають права й обов'язки службової особи, систему йо¬го дій, що і є самостійним елементом структури будь-якого злочину, скоєного службовою особою. Службова особа здійснює діяльність, виявляє свою сутність, взаємодіючи із суб'єктами й об'єктами через використання сукупності своїх функцій». 

Саме при встановленні порушення цих функцій мож¬на ставити питання про відповідальність службової осо¬би за злочин у сфері службової діяльності.

Для повного розкриття поняття службової особи слід чітко окреслити питання визначення особи, яка обіймає посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, установах чи організаціях незалежно від форм власності; особи, яка виконує адміністративно-господарські обов'язки, на таких самих підприємствах, установах чи організаціях за спеціальним повноваженням.

Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою  роботи,  виробничою  діяльністю  окремих  працівників на підприємствах,  в установах чи організаціях  незалежно  від  форми власності.

Адміністративно-господарські обов'язки - це  обов'язки  по управлінню або розпорядженню державним,  колективним чи  приватним майном   (установлення   порядку   його   зберігання,   переробки, реалізації,  забезпечення контролю за цими операціями тощо). 

Суспільно небезпечне діяння може бути кваліфіковано як злочин у сфері службової діяльності у таких випадках:

- коли його вчинила службова особа;

- якщо при цьому мало місце порушення обумовлених його службовим (посадовим) становищем обов'язків;

- якщо має місце заподіяння істотної шкоди чи тяж¬ких наслідків.

Отже, в будь-якому випадку при здійсненні злочину в сфері службової діяльності службова особа використовує своє службове становище для досягнення своїх корисли¬вих цілей або через іншу особисту зацікавленість, або виконує свої службові обов'язки неналежним чином, у результаті чого заподіює істотну шкоду державним чи суспільним інтересам чи охоронюваним законом правам та інтересам громадян.

Розглянемо тепер на прикладі кримінальних справ (проваджень), які розглянуті Липовецьким районним судом упродовж 2013 року питання  обґрунтування правової кваліфікації злочинів у сфері службової діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.

Так, із постанови суду по кримінальній справі №136/1113/13-к про обвинувачення  Кобзаря Миколи Івановича у вчиненні злочину, передбаченого  ч. 3 ст. 368-4 КК України,  наданій для проведення узагальнення вбачається, що суб’єктом злочину є службова особа, яка працювала інженером-землевпорядником Липовецького районного виробничого сектора Вінницької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», тобто особою, яка здійснює професійну  діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, оскільки згідно  посадової інструкції інженера - землевпорядника, затвердженої наказом Вінницької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» № 57 від 20.07.2011р.,  в його обов’язки входило проведення геодезичних та проектно-вишукувальних робіт, розробка проектів, технічної документації та іншої проектної документації на замовлення, що, на думку суду, узгоджується з приписами наданими у примітці ст.364 КК України, щодо визначення поняття „Службова особа”.

 Судом було встановлено, що Кобзар М.І., маючи намір на одержання неправомірної вигоди, в короткі строки виготовив для Гришка А.П. технічну документацію із землеустрою, що  посвідчує його право власності  на земельну ділянку, яка  розташована в с. Приборівка Липовецького району Вінницької області, за що 15 вересня 2011 року приблизно о 14 годині, в  приміщенні службового кабінету, що розташований а м. Липовець на вул..Леніна, 55, одержав  неправомірну вигоду у власних інтересах у вигляді грошових коштів в сумі 1000  гривень.

Узагальнення засвідчило, що хабаром в даній кримінальній справі наданій для проведення узагальнення були грошові кошти. Особа одержала хабар (незаконну винагороду) за виконання в інтересах того хто давав хабар, дії (виготовлення технічної документації із землеустрою, що  посвідчує право власності особи  на земельну ділянку) з використанням наданої їй влади чи службового становища оскільки згідно  посадової інструкції інженера - землевпорядника, затвердженої наказом Вінницької регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» № 57 від 20.07.2011р.,  в його обов’язки входило проведення геодезичних та проектно-вишукувальних робіт, розробка проектів, технічної документації та іншої проектної документації на замовлення.

З огляду на викладене слід зробити висновок, що суб’єктом злочину у кримінальній справі була саме службова особа державної структури нижчої ланки, яка обіймаючи посаду та виконуючи покладені на неї функції, з використанням наданої їй влади, використовуючи своє службове становище, з прямим умислом, за неправомірну вигоду, прямим способом - отримала хабар у виді грошових коштів за вчинені нею певних дії.

А отже, аналізуючи вищенаведене, варто дійти висновку, що суд, під час розгляду кримінальної згаданої вище справи,  проаналізувавши та оцінивши усі зібрані під час судового слідства докази, встановив повну відповідність ознак злочину вчиненого підсудним ознакам норми Кримінального  кодексу України, яка передбачає відповідальність саме за вчинення цього злочину, передбаченого ч.3 ст.368-4 КК України, за якою було кваліфікованої його діяння. 

Однак, при розгляді кримінальної справи, суд, встановивши наявність підстав зазначених у ст..48 КК України та згоди особи, яка підлягала кримінальній відповідальності(ст..7, 7-1 КПК України в редакції 1963 року), на закриття  кримінальної справи стосовно нього із звільненням від кримінальної відповідальності, - виніс постанову відповідного змісту, яка на день проведення узагальнення набула законної сили.

Як вбачається із вироку постановленого у кримінальному провадженні, що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42013010000000106  від 23 жовтня  2013 року по обвинуваченню Тисячного Василя Миколайовича, у вчиненні кримінальних  правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190,  ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 368,  ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 369  КК України, то варто акцентувати увагу на тому, що поряд із вчиненими Тисячним В.М. злочинами, передбаченими ст..368 та ст.369 КК України, у сфері службової та професійної діяльності пов’язаної із наданням публічних послуг, ним в сукупності було вчинено й злочин, що передбачений ст..190 КК України.

Обґрунтовуючи правову кваліфікацію злочинів вчинених Тисячним В.М. за ч.1 ст..368, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 369 КК України, по яких проводиться узагальнення судової практики, судом було встановлено, що Тисячний В.М., працюючи на посаді голови районної лікарсько-консультативної комісії Липовецької ЦРЛ відповідно до наказу головного лікаря Липовецького РТМО № 18 від 03.01.2013р, та уповноваженим відповідно до посадової інструкції, затвердженої 03.01.2013 головним лікарем Липовецької ЦРЛ, систематично проводити перевірку якості, повноти обстеження, своєчасності та обґрунтованості направлення хворих на клініко-експертну комісію, здійснювати контроль за реалізацією кінцевих результатів обстеження та лікування, здійснювати контроль за веденням медичної документації, а також приймати рішення в межах свої компетенції, надав Мигуну В.А. направлення форми № 088/о від 14.08.2013р. для проходження обстеження у лікарів - членів лікарсько-консультативної комісії Липовецької ЦРЛ. При цьому, в ході проходження Мигуном В.А. медичного обстеження Тисячний В.М. 21.08.2013р. повідомив Козубенку П.І. про необхідність надання в якості неправомірної вигоди грошових коштів в сумі 500 грн. за те, що члени лікарсько-консультативної комісії Липовецької ЦРЛ і він, як голова комісії, підпишуть за наслідками обстеження Мигуна В.А. направлення на медико-сопіально-експертну комісію, без якого подальше оформлення документів для постановки останнього на облік для одержання автомобіля неможливе. Після того, як направлення форми № 088/о від 14.08.2013 за наслідками обстеження Мигуна В.А. було заповнено лікарями ЛКК Липовецької ЦРЛ, в тому числі хірургом із визначенням діагнозу: облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок, ішемія І, II ступеня, який у подальшому міг стати медичною підставою для взяття Мигуна В.А. на облік для забезпечення легковим автомобілем, Тисячний В.М., діючи в інтересах останнього, умисно, з корисливих мотивів, з використанням службового становища, відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 088/о "Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК)", затвердженої Наказом МОЗ від 14.02.2012 № 110, як голова лікарсько-консультативної комісії Липовецької ЦРЛ, завірив форму № 088/о від 14.08.2013р. про направлення Мигуна В.А. на медико-соціально-експертну комісію, за що 22.08.2013р під час зустрічі з Козубенком П.І. в автомобілі останнього "ВАЗ 2108",   державний    номерний  знак 33649    ВІ,    поблизу    Липовецько- Погребищанського об'єднаного військкомату, розташованого у м. Липовець по вул. Щорса, 48, одержав від Козубенка П.І. в якості неправомірної вигоди грошові кошти в сумі 500 грн. 

Усвідомлюючи, що відповідно до Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" медичні показання на право одержання спеціального автомобільного транспорту і протипоказання до керування ним визначаються медико-соціальною експертною комісією, Тисячний В.М. умисно прийняв рішення шляхом обману одержати незаконну матеріальну винагороду, і реалізовуючи свій умисел, повідомив Козубенку П.І. недостовірні відомості про те, що Мигун В.А. зможе одержати висновок медико-соціальної експертизи у Вінницькому обласному центрі медико-соціальної експертизи про наявність медичних показань для забезпечення автомобілем лише за умови передачі членам медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи незаконної грошової винагороди в розмірі 3200 доларів США. Крім того, Тисячний В.М. повідомив, що Козубенко П.І. зазначену суму незаконної винагороди має передати йому, а він у свою чергу передасть грошові кошти членам медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, переконавши при цьому Козубенка П.І., що лише при одержанні вказаної суми грошей члени МСЕК приймуть позитивне для Мигуна В.А. рішення, викликавши цим самим у Козубенка П.І. рішучість та бажання до давання зазначеної суми незаконної винагороди. Будучи введеним в оману щодо необхідності надання грошових коштів за одержання Мигуном В.А. зазначеного вище висновку медико-соціальної експертизи і    переконаний    у необхідності надання незаконної винагороди, Козубенко П.І. погодився передати зазначену суму грошових коштів і 03.09.2013р. о 08 год. 30 хв., перебуваючи на території Липовецької ЦРЛ, розташованої у м. Липовець по вул. Пирогова, 9, передав, а Тисячний В.М., діючи умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи довірою, шляхом обману, одержав від Козубенка П.І. грошові кошти в розмірі 3200 доларів США, вартість яких, згідно офіційного курсу валют, встановленого Національним банком України станом на 03.09.2013р. складає 25577,60 грн., начебто для подальшої передачі членам медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, переконавши при цьому Козубенка П.І, що лише при одержанні вказаної суми грошей члени МСЕК приймуть позитивне для Мигуна В.А. рішення, викликавши цим самим у Козубенка П.І. рішучість та бажання до давання зазначеної суми незаконної винагороди. Будучи введеним в оману щодо необхідності надання грошових коштів за одержання Мигуном В.А. зазначеного вище висновку медико-соціальної експертизи і переконаний у необхідності надання незаконної винагороди, Козубенко П.І. погодився передати зазначену суму грошових коштів і 03.09.2013р. о 08 год. 30 хв., перебуваючи на території Липовецької ЦРЛ, розташованої у м. Липовець по вул. Пирогова, 9, передав, а Тисячний В.М., діючи умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи довірою, шляхом обману, одержав від Козубенка П.І. грошові кошти в розмірі 3200 доларів США, начебто для подальшої передачі членам медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, однак мав намір використати вказані гроші для власних потреб, завдавши цим істотну шкоду державним інтересам у вигляді підриву авторитету органів виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Як відомо, предмет давання хабара (ст..369 КК України) є аналогічним предмету одержання

хабара, на це було звернуто увагу правовиками у науково – практичних коментарях до відповідної статті КК України. Його поняття наведено саме у примітці 3 до ст. 368.

Давання хабара з об'єктивної сторони полягає в передачі службовій особі матеріальних цінностей, права на майно чи вчинення на її користь чи користь третьої особи дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, які службова особа повинна була або могла виконати з використанням влади чи службового становища. 

Склад давання хабара утворюють і дії службової особи, яка віддала розпорядження (наказ) підлеглому добиватися певних благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших службових осіб, надала для цього кошти чи інші цінності або розпорядилася їх виділити, надала законного вигляду виплатам у випадках давання хабарів у завуальованих формах тощо. Якщо ж службова особа лише рекомендувала підлеглому добиватися благ, пільг чи переваг за хабарі, відповідальність за давання хабара несе той працівник, який, виконуючи таку рекомендацію, передав незаконну винагороду. Дії службової особи в цьому випадку можуть кваліфікуватися як підбурювання до давання хабара, а за наявності певної мети як провокація хабара.

Службова особа, яка дала хабар за одержання певних благ, пільг або переваг для установи, організації чи підприємства, несе відповідальність за давання хабара, а за наявності для того підстав - і за інший злочин (зловживання владою або службовим становищем, розкрадання тощо).

Цей злочин вважається закінченим з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара. Якщо запропонований хабар не прийнято, дії хабародавця слід кваліфікувати як замах на давання хабара. Таким чином, правова оцінка дій особи, яка дає хабар, залежить певною мірою і від дій особи, яка одержує хабар.

Суб'єкт злочину загальний.

З суб'єктивної сторони давання хабара характеризується лише прямим умислом.

Кваліфікуючою обставиною давання хабара закон визначає повторність.

Зупинивши увагу на конкретному кримінальному провадженні, по якому проводиться узагальнення, варто  акцентувати увагу, що дії Тисячного В.М. поряд із ч.2 ст.369 КК України були кваліфіковані за ч.2 ст.15 КК України,  відповідно до якої замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі; та ч.4 ст.27 КК України, якою унормовано, що Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

У результаті можна зробити висновок, що суб’єктом злочину у кримінальному провадженні №136/2302/13-к є службова особа - голова районної лікарсько-консультативної комісії Липовецької ЦРЛ, призначений на посаду відповідно до наказу головного лікаря Липовецького РТМО № 18 від 03.01.2013р, та уповноважений відповідно до посадової інструкції, затвердженої 03.01.2013 головним лікарем Липовецької ЦРЛ, систематично проводити перевірку якості, повноти обстеження, своєчасності та обґрунтованості направлення хворих на клініко-експертну комісію, здійснювати контроль за реалізацією кінцевих результатів обстеження та лікування, здійснювати контроль за веденням медичної документації, а також приймати рішення в межах свої компетенції, який в межах своїх повноважень надав та підписав Мигуну В.А. направлення форми № 088/о від 14.08.2013р. для проходження обстеження у лікарів - членів лікарсько-консультативної комісії Липовецької ЦРЛ, у якому було визначено діагноз, який у подальшому міг стати медичною підставою для взяття Мигуна В.А. на облік для забезпечення легковим автомобілем, Тисячний В.М., діючи в інтересах останнього, умисно, з корисливих мотивів, з використанням службового становища, відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 088/о "Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК)", затвердженої Наказом МОЗ від 14.02.2012 № 110, як голова лікарсько-консультативної комісії Липовецької ЦРЛ, завірив форму № 088/о від 14.08.2013р. про направлення Мигуна В.А. на медико-соціально-експертну комісію, за що 22.08.2013р під час зустрічі з Козубенком П.І. в автомобілі останнього "ВАЗ 2108",   державний    номерний  знак 33649    ВІ,    поблизу    Липовецько- Погребищанського об'єднаного військкомату, розташованого у м. Липовець по вул. Щорса, 48, одержав від Козубенка П.І. в якості неправомірної вигоди грошові кошти в сумі 500 грн. Також, Тисячний В.М., усвідомлюючи, що відповідно до Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" медичні показання на право одержання спеціального автомобільного транспорту і протипоказання до керування ним визначаються медико-соціальною експертною комісією, умисно прийняв рішення шляхом обману одержати незаконну матеріальну винагороду, і реалізовуючи свій умисел, повідомив Козубенку П.І. недостовірні відомості про те, що Мигун В.А. зможе одержати висновок медико-соціальної експертизи у Вінницькому обласному центрі медико-соціальної експертизи про наявність медичних показань для забезпечення автомобілем лише за умови передачі членам медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи незаконної грошової винагороди в розмірі 3200 доларів США. Крім того, Тисячний В.М. повідомив, що Козубенко П.І. зазначену суму незаконної винагороди має передати йому, а він у свою чергу передасть грошові кошти членам медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, переконавши при цьому Козубенка П.І., що лише при одержанні вказаної суми грошей члени МСЕК приймуть позитивне для Мигуна В.А. рішення, викликавши цим самим у Козубенка П.І. рішучість та бажання до давання зазначеної суми незаконної винагороди. Будучи введеним в оману щодо необхідності надання грошових коштів за одержання Мигуном В.А. зазначеного вище висновку медико-соціальної експертизи і    переконаний    у необхідності надання незаконної винагороди, Козубенко П.І. погодився передати зазначену суму грошових коштів і 03.09.2013р. о 08 год. 30 хв., перебуваючи на території Липовецької ЦРЛ, розташованої у м. Липовець по вул. Пирогова, 9, передав, а Тисячний В.М., діючи умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи довірою, шляхом обману, одержав від Козубенка П.І. грошові кошти в розмірі 3200 доларів США, вартість яких, згідно офіційного курсу валют, встановленого Національним банком України станом на 03.09.2013р. складає 25577,60 грн., начебто для подальшої передачі членам медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, переконавши при цьому Козубенка П.І, що лише при одержанні вказаної суми грошей члени МСЕК приймуть позитивне для Мигуна В.А. рішення, викликавши цим самим у Козубенка П.І. рішучість та бажання до давання зазначеної суми незаконної винагороди, Козубенко П.І. погодився передати зазначену суму грошових коштів і 03.09.2013р. о 08 год. 30 хв., перебуваючи на території Липовецької ЦРЛ, розташованої у м. Липовець по вул. Пирогова, 9, передав, а Тисячний В.М., діючи умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи довірою, шляхом обману, одержав від Козубенка П.І. грошові кошти в розмірі 3200 доларів США, начебто для подальшої передачі членам медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, однак мав намір використати вказані гроші для власних потреб, завдавши цим істотну шкоду державним інтересам у вигляді підриву авторитету органів виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Таким чином, судом була встановлена повна відповідність ознакам статей КК України, за якими особі пред’явлено було обвинувачення.

2. Призначення основних та додаткових покарань у зазначених випадках.

За результатами вивчення питання щодо  призначення  покарання особам, засудженим за службові злочини, слід зробити такий висновок.

Як уже наголошувалось, в продовж 2013 року Липовецьким районним судом розглянуто лише одну кримінальне провадження із призначенням кримінального покарання винуватій особі – це кримінальне провадження №136/2302/13-к по обвинуваченню Тисячного В.М. у вчиненні кримінальних  правопорушень , передбачених ч. 1 ст. 190,  ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 368,  ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 369  КК України.

Так, судом у порядку ст..374 КПК України було ухвалено обвинувальний вирок в силу якого особу Тисячного Василя Миколайовича було визнано винуватим:

- у вчиненні  кримінального правопорушення, передбаченого ч.1  ст. 190 КК України та призначити йому  покарання у виді    штрафу в сумі  680 ( шістсот вісімдесят) гривень, що відповідає 40 неоподатковуваним мінімумам доходів громадян; 

- у вчиненні  кримінального правопорушення, передбаченого ч.1  ст. 364 КК України та призначити йому  покарання у виді  1(одного) року 6 (шести) місяців  виправних  робіт за місцем роботи з   відрахуванням в доход держави 15% заробітку з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з  виконанням організаційно - розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків в  установах  та закладах Міністерства охорони здоров’я  строком на 2 (два) роки зі штрафом в сумі  8500 грн., що становить 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2  ст. 368 КК України та призначити йому  покарання у виді   штрафу в сумі  20400 ( двадцять тисяч чотириста) гривень, що відповідає 1200 неоподатковуваним мінімумам доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з  виконанням організаційно - розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків в  установах  та закладах Міністерства охорони здоров’я  строком на 2 (два) роки;

- у вчиненні  кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.27, ч.2 ст.369     КК України та призначити йому  покарання у виді  штрафу в сумі 8500 ( вісім тисяч п’ятсот) гривень, що відповідає 500 неоподатковуваним мінімумам доходів громадян. 

На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання за  сукупністю злочинів Тисячному Василю Миколайовичу призначити шляхом поглинення  менш суворого покарання більш суворим  у виді 1(одного) року 6 (шести) місяців  виправних  робіт за місцем роботи з   відрахуванням в доход держави 15% заробітку з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з  виконанням організаційно - розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків в  установах  та закладах Міністерства охорони здоров’я  строком на 2 (два) роки зі штрафом в сумі  8500 грн., що становить 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян . 

Загалом варто вказати, що судом дотримано вимог розділу XI Загальної частини „Призначення покарання” КК України, зокрема ст.65 Кримінального кодексу України, враховано роз’яснення  викладені  у постанові Пленуму Верховного Суду України від  24  жовтня  2003  р.  N  7  "Про  практику призначення  судами  кримінального  покарання", також як наголошувалось вище Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» від 18 квітня 2013 року, оскільки він набирав чинності лише з 15 грудня 2013 року, яким було доповнено КК України ст..962, щодо випадків застосування спеціальної конфіскації, яка є обов’язковою при призначенні покарань за ст..366, 368, 368-2, 369, 369-2 КК України, а тому ураховуючи, що вищевказаний вирок було ухвалено 05.12.2013 року норми щодо спеціальної конфіскації судом не застосовувались.

Судом враховувались рекомендації надані у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від  24  жовтня  2003  р.  N  7  "Про  практику призначення  судами  кримінального  покарання", де судам рекомендовано з урахуванням того, що додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, суд призначив Тисячному В.М. додаткове покарання – у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з  виконанням організаційно - розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків в  установах  та закладах Міністерства охорони здоров’я  строком на 2 (два) роки зі штрафом в сумі  8500 грн., що становить 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Слід констатувати, що на день проведення узагальнення, вказаний вище обвинувальний вирок ще не набув законної сили, що не позбавляє учасників кримінального провадження скористатись правом на його оскарження.

4. Розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені Главою 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення «Адміністративні корупційні правопорушення» з урахуванням змін внесених до КУпАП Законом України від 18.04.2013 року №227-VІІ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України».

Статистичні дані по справах про адміністративні правопорушення за 2013 рік.

Аналізуючи статистичні дані надходження у 2013 році справ про адміністративні правопорушення, які наведені у Звіті про розгляд судами справ про адміністративні правопорушення та щодо осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності за формою №3 за період з 01.01.2013 року по 26.12.2013 року, варто вказати, що на протязі вказаного періоду на розгляд Липовецького районного суду Вінницької області надійшло 1225 справ про адміністративні правопорушення (з урахуванням 5 справ, які становили залишок на початок звітного періоду). Станом на 26.12.2013 року повернуто для  доопрацювання 85 справ, розглянуто 1050 справ.

Із зазначеної кількості справ надійшла лише одна справа про адміністративне правопорушення в порядку Глави 13-А за ст..172-2 КУпАП, що становить 0,08 % від загальної кількості справ, що надійшли на розгляд суду у звітному періоді.

Зупинімо увагу на конкретному прикладі – це справа №136/679/13-п відносно гр.. Ковальчука В.М. про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172 -2 КУпАП., яка надійшла з прокуратури Липовецького району на розгляд Липовецького районного суду Вінницької області 08.04.2013 року, тобто в межах територіальної підсудності вчиненого правопорушення та до набрання чинності Законом України  від 18.04.2013 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією», який набрав чинності 18.05.2013 року.

Відповідно до положень ст..277 КУпАП вказана справа була призначена до розгляду у п’ятнадцятиденний строк на 23.04.2013 року, яка й була розглянута  вказаною датою із винесенням постанови, відповідно до якої Ковальчука Володимира Михайловича було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого  ч.1 ст. 172-2  КУпАП та накладено  на нього адміністративне  стягнення  у виді  штрафу в прибуток держави  в  сумі 850 (вісімсот п’ятдесят) грн. 00  коп., що  становить 50 неоподатковуваних  мінімумів  доходів  громадян, з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди у сумі 1100 грн. 

При провадженні вищевказаної справи про вчинення адміністративного корупційного правопорушення брав участь прокурор, оскільки у відповідності до правил ст. 250 КУпАП його участь в даній категорії справ є обов'язковою. 

Як слідує із вищевказаної постанови про накладення адміністративного стягнення, судом було з’ясовано, що відповідно до протоколу про вчинення адміністративного корупційного правопорушення від 05.04.2013 року, складеного прокурором Липовецького району Вінницької області Кордоном О.В., під час перевірки в порядку прокурорського нагляду за додержанням та застосуванням закону «Про засади запобігання і протидії корупції» встановлено, що Ковальчук Володимир Михайлович, перебуваючи на посаді голови дільничної виборчої комісії №050590 в с. Журава Липовецького району Вінницької області, під час проведення 28.10.2012 року чергових виборів народних депутатів України, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права та суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення, порушив обмеження, передбачені ст. 6 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», свідомо використовуючи своє службове становище, одноособово, без скликання та проведення засідання членів ДВК №050590, неправомірно надав переваги собі та іншим особам шляхом винесення постанови ДВК №6 «Про надання одноразової грошової винагороди» від 26.10.2012 року, згідно якої він отримав одноразову грошову винагороду в розмірі 1100 грн., що не перевищує 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Правопорушення виявлено 05.04.2013 року.

Корупційні діяння вважаються закінченими з моменту незаконного або протиправного одержання особою матеріальних благ, порушення спеціальних обмежень з моменту вчинення зазначених у диспозиції статті дій або бездіяльності і відповідальності за них настає незалежно від одержання особою матеріальних та нематеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. 

У відповідності до ст. 24 Закону України від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі Закону), за вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в ч. 1 ст. 4 Закону притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку».

Як вже зазначалось Законом України від 7 квітня 2011 р. № 3207-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення», до деяких законодавчих актів було внесено зміни, а саме до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України. Зокрема КУпАП доповнено Главою 13-А «Адміністративні корупційні правопорушення». 

Антикорупційні правопорушення, відповідальність умовно можна розподілити на такі три групи: 

1) порушення спеціальних обмежень спрямованих на запобігання та протидію корупції;

2) порушення вимог фінансового контролю;

3) невжиття заходів щодо запобігання та протидію корупції.

Саме якраз до першої групи порушень можна віднести такі діяння про порушення обмежень щодо використання службового становища (ст. 172-2 КУпАП);

Характеризуючи адміністративне правопорушення, що містять ознаки корупції, слід зазначити, що вони конкретизують положення Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», які встановлюють для суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення спеціальні обмеження.

За порушення обмежень щодо одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб встановлена адміністративна відповідальність. Для зазначених складів адміністративних правопорушень характерною є наявність або предмета – неправомірної вигоди, або спеціальної мети – одержання неправомірної вигоди, або відповідного мотиву.

Так, встановлена адміністративна відповідальність за порушення обмежень, щодо використання службового повноважень та пов’язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб у відповідності до вимог ст. 172-2 КУпАП.

Неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову без законних на те підстав. Мінімальний розмір такої вигоди повинен не перевищувати п’ять неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Предметом правопорушення є неправомірна вигода, розмір якої не повинен перевищувати п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

З об’єктивної сторони правопорушення характеризується діянням у формі прийняття особою неправомірної вимоги. При цьому виконання або невиконання в інтересах іншої особи будь-яких дій з використанням службового становища не є обов’язковою об’єктивною ознакою.

Суб’єктами правопорушення є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноваженні на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до Закону (п.1-3 ч. 1 ст. 4 Закону).

Із суб’єктивної сторони правопорушення характеризується умисною формою вини.

Частиною другою передбачено, що одержання неправомірної вигоди за діяння передбачені в ч. 1 даної статті не повинні перевищувати ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Статтею 6 Закону передбачено обмеження щодо використання службового становища, а саме: забороняється використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі: неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти); неправомірно сприяти призначенню на посаду особи; неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб; неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.

Порушення даних вище вимог тягне за собою накладення штрафу за ч.1 від 50 до 150 та за ч.2 від 150 до 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Ураховуючи, що адміністративне правопорушення містило склад проступку, передбаченого ч.1 ст.172 КУпАП, суд констатував, що своїми діями Ковальчук В.М. порушив обмеження, передбачені ч. 1 ст. 6 Закону України «Про засади протидії і запобігання корупції» та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-2 КУпАП, а тому виніс постанову, якою визнав його винуватим та наклав стягнення в межах санкції статті за якою кваліфікованого його діяння із застосування додаткового стягнення у виді конфіскації незаконно одержаної неправомірної вигоди в сумі 1100 гривень.

Зрештою ч.3 ст. 285 КУпАП унормовано, що постанова суду про накладення адміністративного стягнення за адміністративне корупційне правопорушення у триденний строк з дня набрання нею законної сили направляється відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному чи виборному органу, власнику юридичної особи або уповноваженому ним органу для вирішення питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, усунення її згідно із законодавством від виконання функцій держави, якщо інше не передбачено законом, а також усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цього правопорушення. 

Однак на противагу наведеної норми права, вищевказана постанова суду про притягнення особи до відповідальності за корупційне правопорушення не була направлена у визначений законодавцем триденний строк з дня набрання нею законної сили відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному чи виборному органу, власнику юридичної особи або уповноваженому ним органу для вирішення питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, усунення її згідно із законодавством від виконання функцій держави, якщо інше не передбачено законом, а також усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цього правопорушення.

Особливо важливо вказати, що вказане судове рішення не проходило стадію перегляду  у зв’язку з його оскарженням або опротестуванням.

4. Проблемні питання визначення складу адміністративних правопорушень, передбачених статями 172-4, 172-5, 172-6, 172-7, 172-8, 172-9 КУпАП.

Що стосується  виникнення проблемних питань визначення складу адміністративних правопорушень, передбачених статями 172-4, 172-5, 172-6, 172-7, 172-8, 172-9 КУпАП, то варто наголосити, що в продовж 2013 року на розгляд Липовецького районного суду Вінницької області справи  кваліфіковані за наведеними статтями не надходили, відтак вказати на проблемні питання неможливо.

5. Висновки.

Сутність викладеного дає підстави твердити про те, що із набранням чинності Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні порушення” від 07 квітня 2011 року №3207-VІІ, та Закону України від 18.04.2013 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією», який набрав чинності 18.05.2013 року, справи про службові злочини, які передбачені Розділом ХVІІ Кримінального кодексу України „Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг” та Главою 13-А «Адміністративні корупційні правопорушення» судом вирішуються у чіткій відповідності із вимогами Кримінально – процесуального, Кримінального  кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення з урахуванням наступних змін та доповнень до наведених нормативно – правових актів та спеціальних актів, які регулюють вирішення справ категорії по якій проводиться узагальнення із обов’язковим використанням роз’яснень наведених  у Постановах Пленуму Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, напрацьованої практики з окремих питань викладеної в Інформаційних листах вищих інстанцій.

 

Голова суду Д.Т. Кривенко